Останні 8 місяців школярі по всій Україні змушені навчатися в умовах тотальної війни. Хтось і до війни бачив у навчанні суцільний стрес, а тепер ще більше впав у відчай, а хтось, незважаючи на складну ситуацію, продовжує старанно вчитися. Але і тих, і інших об’єднує дещо.
Вони здобувають знання в умовах воєнного лихоліття, і знання ці від того стають ще ціннішими. Наші люди, навчаючись і навчаючи під час війни, показують, що для українців навіть в умовах війни знання – це надважлива річ, так само, як і, наприклад, свобода чи людські життя.
Крім того, навчання допомагає зберегти у нас те, що й відрізняє людину від усіх інших: здатність до осмислення та дотримання моральних цінностей. Школа, як казав Ейнштейн, має виховати перш за все моральну та порядну людину, і вже потім кваліфікованого фахівця. Школа зараз – це більше, ніж просто заучування теорем чи віршів напам’ять. Школа зараз – це символ незламності української моралі, це те, що дає нам стимул жити далі. І поки існує школа, поки йде навчання, існують гуманістичні ідеали українців. А їх не витравити ніякою війною.
Якщо подивитися на питання під суто практичним кутом, то можна з упевненістю сказати, що школа допомагає нам відволіктися від жахів воєнного часу, що оточують нас, починаючи з 24 лютого. Під обстрілами ми робимо задачу з фізики, під звук сирен відправляємо домашнє завдання з математики. Якби не школа, ми б цілковито занурилися у стан глибокої депресії, непереборного страху, коли ти не знаєш, що буде із тобою навіть не завтра, а прямо сьогодні. Напевно, кожен із нас відчував це у лютому-березні, на незапланованих канікулах. І школа у такій ситуації дає надію на наступний день. Ти знаєш, що завтра будуть зуми і завдання, завтра буде, чим зайнятися. І це дає надію, без якої не може бути й віри та любові до своєї землі. А любов, як казав цар Соломон, сильніша.
Автор: Пінчук Андрій
Немає коментарів:
Дописати коментар